Самооцінка – одне з небагатьох понять у психології, визначення якого відомо і зрозуміло всім. Так, це уявлення про себе в поєднанні з оцінюванням своїх якостей та можливостей, тобто знання себе зі ставленням до своїх дій, поглядів, характеру, здібностей тощо.
Формується самостійна оцінка себе ближче до семи років. До цього дитяче уявлення про себе складається з того, що транслюють важливі дорослі. Тобто усі оціночні судження, які ми висловлюємо дитині дошкільного віку, складають її уявлення про себе.
У нормі дитина дошкільного віку себе і плоди власної творчості переоцінює («ти питаєш, хто намалював найкраще? Звісно, я»). Але якраз у віці 6-7 років формування самооцінки з рук дорослого переходить до дитини. Вона починає усвідомлювати свої сили та слабкості, порівнює себе та свої результати із однолітками, і ця зміна вражає її. Їй потрібна адаптація до нових умов і наша підтримка. У дітей, які приходять у сім’ю, самооцінку штормить, як і в кризові 6-7 р.
Уявіть, як ви прийшли на нову роботу, де почуваєте себе професіоналом, і тут усвідомили, що більшість набагато професійніші, ніж ви. Що відбувається з вашою самооцінкою? А з почуттями? От і в дітей, які потрапляють у сім’ю з державних установ, подібні відчуття. Тільки, на відміну від нас, вони не знають, що з ними робити. На відміну від нас, вони не вміють впливати на власну самооцінку. На відміну від нас, їхня самооцінка не пов’язана з реальністю.
У дітей, які прийшли в сім’ю, нерідко самооцінка суттєво занижена здавна. І з об’єктивного погляду безпідставно. Причина власного знецінення - у їхній життєвій історії. Саме вона змусила дітей зробити висновок, що вони недостатньо хороші, щоб мати звичайну сім’ю. Вони точно не заслужили на те, щоб мама їх виховувала, тому вона віддала їх чужим людям.
Змінити цю внутрішню установку самостійно майже неможливо. Потрібна робота з психотерапевтом у підлітковому чи дорослому віці. І навіть це не гарантія успіху.
Патологічно низьку самооцінку помітно відразу. «Я не зможу». «В мене не вийде». «Не хочу пробувати». «Це нічого не дасть» і т. п. Ці та подібні висловлювання стають звичною реакцією на будь-яку пропозицію дорослих – у навчанні, розвагах. Тому саме з нею відразу починають працювати батьки, в основному переконуючи, дискутуючи, вмовляючи, порівнюючи, спираючись на приклади. Але реальність така, що причини знецінення себе в дитини настільки глибинні, що стали вже частиною особистості. Саме тому, навіть отримуючи приз за перше місце, дитина скаже, що не заслуговує його, і приз, напевно, скоро заберуть. Мотивація – щось комусь довести чи займатись тим, що подобається, – відсутня. Це, зокрема, пояснює, чому дітей у прийомних сім’ях найчастіше описують, як безініціативних, без жодних інтересів, цілей. Неможливо ставити собі цілі на майбутнє, якщо ти оцінюєш свої можливості та здібності як слабкі або взагалі відсутні. Тому прийомні діти із суттєво зниженою самооцінкою живуть лише сьогоденням.
Якщо самооцінка піддається впливу, то для її покращення батьки можуть створювати так звані ситуації успіху, тобто ті ситуації, у яких дитина здатна виконувати якісно завдання. Чи то відремонтувати табурет, чи то зробити сніданок. Обов’язково треба називати, у чому полягає результат і як називається вміння чи здатність, яку використала дитина для справи. «Ремонтувати ти вмієш. Он як табурет добре стоїть».
Другим етапом буде прохання до дитини – нехай перелічить, що вона вміє. Окремо нехай виділить те, чим пишається. Поступово монолог дитини можна перетворити в діалог – м’яко запитувати чи пропонувати те, що дитина вміє, але не згадала. З невпевненими дітьми допомагає почати з найпростіших умінь – різати хліб, клеїти наклейки, зав’язувати шнурівки тощо.
Таке накопичення уявлень про себе, підкріплене позитивними емоціями, дозволить самооцінці прийомної дитини покращуватись і «працювати на власника». На що ж вона впливатиме? Безпосередньо на можливість обирати цілі для себе, будувати плани, про щось мріяти.
Не можу не зачепити питання – чи можуть батьки погіршити самооцінку дитини? На жаль, так. Інструменти, якими дорослі користуються, добре відомі – критика чи зауваження («ти сам не можеш навіть шнурівки зав’язати»), звинувачення («що в тебе за руки такі? Знову розбив посуд») та виконання усіх завдань, які здатна зробити дитина, самостійно («віддай – я сама намащу хліб, і ковбаску наріжу, і запакую із собою»)
Якщо ж останній абзац не стосується вашого стилю спілкування з дитиною, то наступні рекомендації саме для вас. Нехай діти ростуть щасливими!
П’ять рекомендацій батькам для допомоги дітям із низькою самооцінкою:
«Ти помітив, що я теж підпираю ліву щоку відразу, коли сідаю за стіл?... А зачіски у вас із татом абсолютно однакові».
Хоч в реальності дитина була пасивна під час гри, друзям ви розказуєте: «Ми з Дмитром вчора грали у футбол і перемогли сусідську команду».
Хоч ваш підліток ще не показав жодних спортивних успіхів, ви знайомим, обіймаючи його, наголошуєте: «У нашій сім’ї усі спортивні».
«Гарно накрито стіл. Це ти вмієш – робити на столі порядок».
«Дякую, що перевірив замки. Ти вмієш подбати про безпеку».
«Ми купимо саме жовту курточку, тому що до темного волосся вона більше пасує. Це означає, що ти матимеш ще гарніший вигляд у ній».
«Ми обираємо апельсиновий сік для тебе, тому що раніше ти вже їла апельсин, але ні разу ще не пила сік. І потрібно перевірити, чи сік за смаком схожий на фрукт».
Замість «Я знаю, що ти можеш вивчити вірш. Давай! Постарайся, і в тебе все вийде!» використовуйте інше звертання: «Прочитай, будь ласка, чотири рядки… Тепер ще раз… І ще раз… Подивись на мене і повтори… Ще раз… От ти і вивчила половинку вірша. Тепер продовжуємо вчити другу половинку».
