Однією з найцікавіших постатей у Старому Завіті є цар Давид, який управляв Ізраїлем більше 3000 років тому. Більшості читачам Давид відомий своєю знаменитою перемогою над Голіафом. Проте мало хто знає, що сім'я Давида була також прийомною сім'єю для молодого хлопця, якого звали Мефівошет. До того ж, Мефівошет був фізично неповносправним, він страждав на парез (параліч) обох ніг, який розвинувся у нього в ранньому дитинстві. Цитата з цієї історії може бути прикладом та наснагою для багатьох, хто вирішив прийняти під свій дах дитину чи дорослого, яким необхідна опіка:
«А Мефівошет, — сказав цар, — буде їсти при моєму столі, як один із царських синів». (2 Самуїлова 9:11)
Проведімо паралель із щоденним життям у деяких прийомних сім'ях. На жаль, буває так, що прийомні батьки не завжди усвідомлюють, що діти приносять із собою великий багаж негативного досвіду та очікувань. Це свого роду емоційна неповносправність, схожа на фізичну, як у випадку Мефівошета, але невидима для ока. Приймаючи дитину як власну, але не створюючи водночас для неї особливих умов та не беручи до уваги травматичного минулого дитини, батьки можуть призвести до ситуації, коли дитина не буде себе почувати у безпеці та комфорті. Всередині сім’ї зростатимуть конфлікти, наслідки яких можуть бути фатальними як для самої дитини, так і для сім'ї.
У родину вкрай рідко потрапляє дитина-сирота, яка, втративши своїх близьких, після пережитого нею періоду трауру, розвивається та функціонує в рамках норми. Варто пам'ятати, що найчастіше причиною неадекватної з точки зору дорослого поведінки дитини у прийомній сім’ї не є одноразова травматична подія. Найчастіше причиною цього є так звана пре-травматична ситуація, тобто все те, що мало місце раніше, до розміщення у новій сім’ї. Якщо попереднім "пре-травматичним середовищем" була любляча родина, в якій дитина отримала все, що необхідне їй для розвитку, то існує висока ймовірність того, що у дитини буде високий рівень стресостійкості та здатність впоратися зі складними ситуаціями.
Найчастіше новими членами сім’ї є діти з так званою травмою розвитку чи комплексною травмою. Це означає, що в дитинстві вони зазнали різних форм насильства, а їхні фізичні та емоційні потреби не були адекватно задоволені дорослими. Тому у дитини можуть виникати серйозні проблеми у сфері прив’язаності. Наприклад, такі, як: відсутність вміння будувати близькі взаємовідносини, брак довіри до інших людей та до світу, соціальна ізоляція чи відсутність співпереживання і емпатії. Дитина може однаково ставитися до близьких, родичів та незнайомих людей. Вона може імпульсивно задовольняти свої потреби, які проявляються через патологічні крадіжки, брехню чи шкідливі звички.
Багатьом дітям важко регулювати свої емоції, у них дуже обмежені або цілком відсутні вміння виражати свої почуття, говорити про свої потреби. Характерною поведінкою є примус контролю над усім і кожним. У дітей часто патологічно низька самооцінка, величезне відчуття сорому та провини. Крім того, у них також, як правило, виникають проблеми із здоров'ям, часто на психосоматичній основі, порушення пам'яті, розлади уваги чи відсутність мотивації до навчання.
Типовою поведінкою дитини, яка пережила травму розвитку, є яскраві або приховані прояви агресії щодо себе та/або оточуючих. Дитина може демонструвати надзвичайну впертість, не дотримуватися жодних правил, які найчастіше є для неї нелогічними і яких вона насправді часто не розуміє. Своєю поведінкою, часто нелогічною та незрозумілою батькам, діти ставлять питання, які їх тривожать: Чи можу я довіритись Тобі? Чи виконаєш Ти свої обіцянки? Чи нічого мені тут не загрожує? Чи я в безпеці? Наскільки я важливий чи важлива для Тебе? Чи любиш Ти мене?
Наш досвід роботи з дітьми та прийомними сім'ями показує, наскільки важливим є створення такого посттравматичного середовища для дитини, яке відповідатиме її потребам. Це вимагає немалих зусиль, терпіння, а також ревізії деяких власних очікувань і переконань. Запрошуємо вас ознайомитись з принципами Педагогіки травми, ефективність яких постійно підтверджується тими сім'ями та вихователями, які їх застосовують.
10+1 принцип Педагогіки травми
Крадіжки, брехня, агресія, маніпуляція чи інші прояви “неадекватної” поведінки були стратегіями виживання у ситуаціях небезпеки. Якщо ми зрозуміємо, що поведінка дітей, яка нас тривожить, турбує чи злить дозволила їм вижити у надскладних ситуаціях в минулому, то ми краще зрозуміємо потреби дитини та зможемо їй ефективніше допомогти. Цю поведінку можна ще інакше назвати захисними механізмами. Варто пам’ятати про те, що прийомна сім’я - нове середовище для дитини - може парадоксально означати для неї ситуацію небезпеки. Її досвід навчив її не довіряти нікому, постійно бути напоготові, очікувати від світу та людей лише болю, зради та жорстокості.
Ситуація з життя однієї прийомної сім’ї: 12-річний хлопчик досить швидко адаптувався у новому середовищі, подружився з іншими дітьми у сім’ї та однокласниками, виконував свої обов’язки та брав участь у сімейному житті, з задоволенням проводив час з ровесниками. Прийомних батьків лякала дивна поведінка хлопця, здебільшого вечорами. Раптом без будь-якої видимої причини він починав кричати, битись головою об стінку, роздряпувати до ран свої руки. Коли хтось заходив до його кімнати, його поведінка тільки погіршувалася. Він був дуже збуджений, батьки випробували весь свій арсенал методів та спроб заспокоїти хлопця, але ситуація не змінювалася. Згодом, під час розмови з сусідами біологічних батьків хлопця, виявилося, що тоді, коли хлопець жив у своїй сім’ї, вечорами додому повертався батько під впливом алкоголю і часто бив свою жінку – маму хлопця, і його також. Такий сценарій повторювався майже впродовж 3 років. Коли прийомні батьки зрозуміли, що “дивна” поведінка хлопця є результатом екстремального страху, в якому він жив впродовж довгого періоду часу, то вони не тільки зрозуміли, чому він так себе поводить вечорами. Вони також навчилися попереджувати цю поведінку, створивши ритуал підготовки до сну. Прийомні батьки були разом з хлопцем: співали колискову або читали казку, молилися, залишали включену настільну лампу. Також вони поговорили з хлопцем про те, що тут він у безпеці, що він може звернутися з будь якою проблемою до дорослих, що вони його захистять і будуть поруч. З часом у хлопця було все менше приступів аутоагресивної поведінки, а через приблизно рік часу вона зникла.
Крадіжки їжі, маніпуляції, агресія, провокації можуть видаватися прийомним батькам чи вихователям незрозумілими та дивними. Але ця поведінка найчастіше є логічною, якщо ми дізнаємося про те, в яких умовах росла дитини та яка у неї історія. Ця неадекватна чи негативна поведінка стає зрозумілою, коли ми дізнаємося, що є її першопричиною та які потреби стоять за цим. Тоді, ми також зрозуміємо, що дитина поводить себе так не тому, що хоче зробити комусь “на зло” чи насолити, а тому, що ця поведінка допомогла їй вижити у минулому. Тому що це було її стратегією виживання. Коли ми дізнаємося про причини та потреби, ми зможемо ефективно вплинути на зміну поведінки.
Часто серед бажаючих допомогти дитині, яка не отримала в минулому турботи й любові, є батьки з багаторічним досвідом виховання власних дітей або молоді люди, які прагнуть прийняти у свої сім’ї дитину. Їхні серця повні співчуття та любові. Однак цього часто недостатньо, щоб допомогти дитині. Потреби дітей, у яких є досвід травми, особливі. Тому окрім бажання та внутрішнього поклику допомогти, необхідно мати специфічні знання та навички, а також знати, куди рухатися. Без розуміння минулого дитини, нам важко буде жити сьогоденням та запланувати майбутнє. Проведення ретельної діагностики та складення індивідуального плану допомоги необхідні для того, щоб допомога була адекватною та ефективною.
Проведення діагностики – це аналіз не тільки потреб дитини чи її дефіцитів, але також її ресурсів. В діагностиці та складенні індивідуального плану можуть допомогти соціальні працівники з місцевого центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, працівники служби у справах дітей, психолог, педагог або інші спеціалісти, які знають ситуацію сім’ї, історію дитини та мають відповідні знання та навички.
Явище внутрішнього співпереживання людині, яка опинилась у складній ситуації, яке ще інакше називають емпатією, часто спонукає нас до активних дій. Сила емпатії така, що деколи чиїсь страждання ми переживаємо як свої власні. Саме вона не дозволяє стояти осторонь чи пройти повз чийсь біль. Завдяки емпатії прийомні батьки щодня допомагають дітям, часто ціною відмови від власних бажань чи потреб. Емпатія не є мудрістю чи знанням, доступними лише вибраним. Цьому вмінню можна та варто вчитися, а також розвивати.
Ось декілька порад, як можна розвивати свою емпатію:
Одним з першочергових завдань прийомної сім’ї як посттравматичного середовища є створення безпечних умов та обстановки. Позитивна емоційна стабільність прийомних батьків чи вихователів, передбачуваність, відсутність загрози і насильства, реалізація базових потреб, наявність комфортного власного місця, можливість контакту з важливими людьми – все це впливатиме не тільки на самопочуття дитини, але й значно пришвидшить процес зцілення від наслідків травми.
Якщо Ти хочеш, щоб Твоя сім’я була безпечним місцем для дитини, то:
Слід пам’ятати, що у випадку дітей з травмою розвитку травматизація найчастіше відбулася через стосунки дитини та важливого для неї дорослого. Тому лише через близькі довірливі, доступні та надійні взаємовідносини між дитиною та прийомними батьками чи вихователями відбуватиметься зцілення. Цей принцип є особливо важливим в інституційних формах опіки. Брюс Перрі, засновник Академії Дитячої Травми наголошує на тому, що “найбільш успішна терапія – це людська любов”. Важливо, щоб ці близькі взаємовідносини були доступними для дитини, щоб у прийомних батьків та дитини була можливість індивідуального проведення часу – таким чином у дитини формуватиметься переконання, що вона та її потреби важливі, а дитина має до кого звернутися за допомогою, і цей дорослий є тоді, коли дитина його потребує.
Якщо у Твоїй сім’ї більше ніж одна дитина – подбай про те, щоб з кожною з них провести індивідуально час. Навіть якщо це буде декілька годин в тиждень, це даватиме дитині відчуття значимості. У багатодітних сім’ях це може бути нелегке завдання, але все ж варто визначити індивідуальний час для кожної дитини та присвячувати увагу дитині не тільки тоді, коли вона себе погано поводить.
Ми вже згадували про те, що часто наслідком нехтування потребами дітей є їхня низька самооцінка та глибоке переконання в тому, що вони нічого не варті та нікому не потрібні. Тому теж так важливо помічати кожен успіх дитини, хвалити її не тільки за результат, але перш за все за зусилля чи ініціативу. Окрім того, виявляти та розвивати сильні сторони дітей. Таким чином ми розвиватимемо їхню соціальну самостійність та психологічну стійкість.
Дитина з травмою розвитку була цілковито залежною від волі та бажань кривдника та інших дорослих, які її оточували в минулому. Вона не мала можливості змінити будь-що, вона не мала шансу втекти від насильства чи вибрати інше місце проживання. Часто, на жаль, дитина пізніше також стає маріонеткою в системі захисту її прав, коли, наприклад, її вилучають з власної сім’ї і не говорять про те, що з нею далі відбуватиметься і куди вона потрапить. Важливо, щоб прийомні батьки надавали дитині можливість впливати на своє життя та приймати активну участь в прийнятті рішень, які стосуються її життя.
Важко зрозуміти факт прив’язаності дітей до своїх попередніх опікунів чи біологічних батьків тоді, коли вони покинули своїх дітей чи були жорстокими до них. Але все ж ця прив’язаність допомогла їм вижити, часто в екстремальних умовах. Фізично прийомні батьки приймають у свою сім’ю дитину, але метафорично приймають і її біологічну сім’ю. Це один з найбільших викликів для прийомних батьків. Тому варто шукати ресурси в біологічній сім’ї, наприклад, серед братів, сестер чи інших родичів та в самому середовищі дитини, в якому вона до цього часу росла і включати їх у процес допомоги дитині.
Почуття провини, сором за батьків, страх, злість, сум, самотність, відчуття безсилля, безпорадність – це домінуючі емоції у дітей з досвідом травми розвитку. Саме тому варто створювати якнайбільше ситуацій, під час яких дитина переживала би якісно інші емоції – такі, як спокій, захоплення, щастя, цікавість, надія та інші. Радість і розваги допомагають краще впоратися з психологічною напругою, вони акумулюють позитивну енергію, яка так потрібна дітям з нелегким життєвим досвідом.
Використайте канікули та час, вільний від школи на організацію чогось небуденного:
Робота з кривдами, які пережила дитина та їхніми наслідками – це нелегке завдання. Одна людина не в змозі “залатати дірки” з минулого. Одна людина не буде мати відповідей на всі питання. Деколи варто звернутися за допомогою до спеціалістів, які мають досвід у сфері допомоги дітям з досвідом травми, наприклад, психолога, педагога, соціального працівника чи інших. Така команда союзників та підтримка потрібна прийомним батькам чи вихователям, які щодня виконують операції на серцях та лікують душевні рани дітей.
10+1. “Мертві бджоли не гудуть”.
Прийомні батьки та вихователі відносяться до групи професій з високим ризиком емоційного вигорання. Адже вони є тими, хто 24 години на добу та 7 днів на тиждень перебувають з дітьми, які пережили травму. Саме вони відчувають на собі травматичні очікування та переконання дітей, вони практично щодня стикаються з нелегкою поведінкою, а часто також і з нерозумінням та осудом оточення. На їхніх плечах лежить нелегке завдання – навчити дитину довіряти дорослим, переконати своїм прикладом у тому, що є дорослі, які захистять дитину та потурбуються про неї, дати надію на гідне майбутнє. Ці завдання можуть виснажити. Варто, щоб прийомні батьки, опікуни чи вихователі пам’ятали про те, що основним інструментом є вони, як мама і чи тато. Тому в процесі допомоги комусь не можна забувати про себе.
Виховання прийомних дітей – це нелегке завдання. Сім'я повинна бути готова до труднощів, які виникнуть і яких не уникнути. Принципи педагогіки травми, адаптовані індивідуально до потреб кожної родини, можуть бути ключовою допомогою у вирішенні цих труднощів. Створення посттравматичного середовища для прийомної дитини - це процес, який вимагає терпіння, витривалості та рішучості. Ми щиро бажаємо всім батькам, щоб діти, прийняті в їх сім'ю, почувались комфортно та безпечно. А з часом, набуваючи щодня впевненості в тому, що їх люблять, розуміють, приймають та оточують турботою, вони повірять, що світ - це прекрасне, добре та цікаве місце, в якому варто жити.
