Люди, які постраждали від війни знайшли безпеку у львівському хостелі

У кожної сім’ї своя історія: хтось втікав від ударів ракет на Краматорському вокзалі, багатьом довелось розлучитися з рідними. Такі різні історії, і водночас схожі, адже всі вони шукали безпеки. Завдяки щедрості наших жертводавців, ми створили 125 місць проживання для сімей з дітьми, які, залишивши цілі життя позаду, виїхали з рідних міст і сіл, щоб знайти прихисток і безпеку далеко від дому.

Висловлюємо величезну подяку Stiftung der Deutschen Lions та Lions Club Karlsruhe-Baden за надання гранту для оплати 30 ліжкомісць у одному з львівських хостелів протягом 4 місяців (з 1 червня по 30 вересня, а це у сумі 3660 ліжкомісць), а також закупівлі продуктів харчування для біженців, які там поселились. Дякуємо Ukrainer in Karlsruhe - Deutsch - Ukrainisches Verein e.V. за коодинацію збору коштів!

Частина людей залишались тут на тиждень чи два, а потім рушали далі - до родичів чи за кордон, чи переїжджали на зйомну квартиру. Для інших цей хостел став довготривалим місцем проживання. В основному це мами з дітьми і пенсіонери. Двоє людей, яких ми сюди поселили отримали роботу адміністратора у цьому ж хостелі.

За бажанням кілька сімей поділились із нами своїми історіями:

Світлана зі Слов’янська втекла від війни до Львова разом з трьома дітьми. Російська агресія сколихнула їхні життя ще в 2014 році. Її чоловік захищає Україні від російської агресії на фронті. Спілкуються з ним коротко - лише, коли сам подзвонить. Як би гірко на душі не було першою жінка не телефонує, щоб не нашкодити чоловіку. Коли під звуки сирен над головами почали літати снаряди, чоловік Світлани зателефонував їй і сказав, щоб вона з дітьми виїжджала на західну Україну. Вони не мали уявлення, куди їхати. Дорога з дітьми була нелегкою - наймолодший син має інвалідність, він всю дорогу плакав і не випускав маму з поля зору, ні на хвилину не хотів залишатися без неї, боячись розлуки. З першого разу виїхати не вдалося. Мама з дітьми приїхали на вокзал у Краматорську, куди було завдано ракетний удар.

“Це було щось жахливе. Слава Богу, що мої діти і я в той момент перебували осторонь найбільшого скупчення людей, і нас не зачепило. Побачене нас надзвичайно шокувало, особливо дітей - перед очима лежали мертві й поранені діти і дорослі. Не можу передати цього словами”.

Сім’я повернулась додому, але відтоді переховувались у підвалі, де просиділи майже два тижні. З другого разу Світлані з дітьми вдалося виїхати.

“Їдучи в поїзді ми чули, як лунали сирени. Мій переляканий син запитав: “Мамо, а якщо у нас попадуть, то ми всі загинемо і ніколи не побачимо один одного? Особливо тата?”

Зрештою, сім’я добралась до Львова, де відчули безпеку, оскільки сюди танки не доїдуть. Щоб отямитися від пережитого і усвідомити, що на них чекає нове життя в іншому місці, де поки що все чуже і нове, знадобився не один день.

“Мій чоловік і я дуже радіємо, що “Care in Action - Турбота в дії” забезпечили нам дах над головою, і що ми можемо зекономити заощадження, які я взяла у дорогу, бо не знати, що нас далі чекає. Мій наймолодший син сильно підірвав здоров’я, вже не одноразово зверталась до лікаря. Старші діти перенесли легше, але бачу, що і на них залишився відбиток цих жахливих подій. Щиро дякую вам за теплий прийом”

“Я та двоє моїх дорослих дітей приїхали з Харківської області після вторгнення Росії 24 лютого. Ми були змушені покинути рідне місто через загрозу нашому здоров’ю і життю. До Львова прибули евакуаційним поїздом. Дорога була дуже важкою... У Львові ми в безпеці. Щиро дякую вам за допомогу! Навіть не знаю, чи ми колись будемо повертатися додому, де нас вже ніхто не чекає... Плануємо залишатися тут і рухатися вперед...”

З 1 червня ми відкрили “Креативний хаб”, куди щодня можуть приходити батьки й діти, які проживають  у хостелі. Там діти займаються рукоділлям, грають в настільні ігри, спілкуються з однолітками, а з найменшими активно проводить час вихователь. Дорослі можуть знайти тут тихе місце для дистанційної роботи чи розмови за чашкою чаю. Це зробило життя у хостелі, де спальня, кухня, вітальня спільні, набагато комфортнішим. Ми поставили перед собою ціль - знайти найближчим часом консультанта у нашу команду, який зможе індивідуально працювати з кожною сім’єю і допомагатиме їм будувати план виходу з кризи.

Український письменник Мирослав Дочинець писав: “Де б ти не був, ти - вдома. Це дуже важливо: скрізь почувати себе, як удома”. Ми не зможемо замінити діткам і сім’ям, які постраждали дім, але з допомогою жертводавців, які підтримують наші проекти, ми робомо від нас залежне, щоб вони почувались, як удома.

*У цілях безпеки імена людей були змінені, а фото не відповідають описаним історіям. Однак, всі фото зроблені у хостелі, про який ця стаття. Його назва та адреса також не згадуються у цілях безпеки.